«Як запобігти труднощам адаптації»

З першого дня дитини в дошкільному закладі вихователь активно працює з сім'єю, щоб полегшити адаптацію малюка. Працювати буде легше, якщо педагог дізнається від батьків, про поведінку дитини вдома, про її звички й уподобання, індивідуальні особливості. Важливо, щоб мама відчула: вихователь опікується не взагалі дітьми, а бачить серед них її конкретну дитину й готовий брати до уваги всі її особисті відмінності.

Було б дуже добре, аби вихователь, зустрічаючи малюка вранці, й мовою, й жестами виявляв своє тепле ставлення до нього. Розташуватися треба так, щоб очі дорослого були на рівні очей дитини. Якщо вона охоче йде на контакт, варто взяти її за руку. Якщо ж малюк притуляється до мами – не наполягайте. Нехай мама тримає його за руку стільки, скільки він захоче. Зазначимо, що теплий, доброзичливий, уважний прийом обумовлює й перші враження дитини про дитсадок, і її настрій, і готовність попрощатися з матір'ю, залишитися в групі. Так само важливо, щоб педагог тепло прощався з кожною дитиною.

Перші контакти з дитиною – контакти допомоги й турботи. Вона має зрозуміти, що на вихователя можна покластися, як на маму, що він готовий й захищати в цьому новому місці.

Від початку перебування дитини в дошкільному закладі педагог має забезпечити, насамперед, психологічний і фізичний комфорт для дітей, пом'якшити труднощі переходу від домашнього (різного в усіх) до суспільного (однакового для всіх) способу життя.

У період адаптації дуже важливо проявити максимум терпіння до будь-якого з прохань і навіть вередувань дитини й заслужити її довіру, це – основне завдання вихователя. Допомагають дітям справитись з напруженням, стресами улюблені іграшки чи речі, принесені з дому – лялечка, іграшковий песик тощо. Ці предмети в садочку дитина може носити з собою, класти у свою шафу, а ляльку навіть брати на час денного сну до ліжечка.

Налагодженню теплих стосунків сприяють й індивідуальні звертання. Малюки, які прийшли в дитсадок із сім'ї, не реагують на узагальнене « діти». Але звертатись до них слід з одного боку індивідуально, за ім'ям: «Марійко,ходімо мити ручки», а з іншого – наголошування на приналежності до групи, вчити реагувати на звернення «Діти» і т. ін.: «Діти, тепер усі сідайте за столики! І ти, Марійко, сідай, і ти Костю, - ось сюди». Дитина може не реагувати на слова вихователя й тоді, коли, наприклад, від використовує у звертанні до дитини з російськомовної сім'ї український аналог її імені: Ксенія – Оксанка; Лена – Оленка; або ж удома дитина звикла до якогось своєрідно скороченого імені: Олександр – Олесь, а не Сашко тощо.

Усі незвичні дітям дії слід проговорювати, пояснювати, багаторазово повторювати: «Зараз ми всі будемо одягатись на прогулянку. Підійдіть до своїх шаф – це Оленчина шафа, а це – Дмитрикова, а це – твоя.

Якщо діти розуміють вихователя, їх легко навчити тим речам, з якими вдома вони не стикались або звикли робити інакше. Звичайно, найважливішим залишається індивідуальний підхід – слід пам'ятати,хто що вміє, в кого які проблеми .

Виходячи з типових для адаптаційного періоду труднощів зі сном, апетитом, нестабільністю гігієнічних навичок тощо, вихователю й помічнику вихователя слід максимально враховувати вікові й індивідуальні особливості дітей.

Якщо вихователі й батьки разом доброзичливо, але твердо сприймають життя малюка в нове русло, жодних особливих проблем із дитиною ( якщо вона фізично й психічно здорова) не буде.

Дотримання правил прийому новачків дасть змогу встановити довірливі стосунки з ними та їхніми сім'ями, а також, що особливо важливо, зберегти здоров'я дітей.

Почуття захищеності та адаптація новачків Почуття захищеності — природна потреба дитини, необхідна для її повноцінного розвитку. Коли малюк почувається в безпеці — він легко засвоює нові знання та вміння, здобуває пізнавальний чи практичний досвід, набуває впевненості у своїх силах. Дитина, яка не відчуває безпечності середовища, має знижений рівень пізнавальної активності. Вона не спроможна гратися, її неможливо зацікавити навіть найпривабливішою іграшкою — усі свої внутрішні сили вона спрямовує на «виживання». Саме так поводиться дитина, яка вперше прийшла до дитячого садка й залишилася без мами. Дитина сприймає світ не таким, який він насправді, а через маму — крізь призму її сприймання. Адже саме мама — гарант її «виживання». Від маминого стану напряму залежить стан дитини. Коли мама перебуває в психологічній рівновазі — спокійна й щаслива — дитина відчуває це як упевненість і захищеність, сприймає світ доброзичливим. У такому стані навіть складні часи дитина переживає без психологічних травм. Якщо ж цей оплот захитається — дитина враз втрачає почуття захищеності й безпеки. Вона ніби залишається наодинці зі світом, не маючи навичок самостійної адаптації. Втрата почуття захищеності цілковито змінює світобачення дитини. Світ для неї втрачає свої фарби, стає агресивним чи навіть ворожим. І що молодша дитина, то більше вона залежна від стану матері, то гостріше переживає втрату почуття захищеності й безпеки. Тож у практичного психолога дитячого садка є особливе й специфічне завдання: зберегти почуття захищеності у кожного новачка. Для цього треба, зокрема: створити умови для перебування мами в групі разом із новачком; забезпечити поступовий прийом новачків; продумати гнучкий режим у групі новачків; ретельно добирати вихователів, які працюватимуть у групі новачків. Попри те що це здебільшого адміністративні рішення, завдання фахівця психологічної служби — усіляко посприяти тому, щоб адміністрація дошкільного закладу усвідомила їх важливість і знайшла способи створити комфортні умови для новачків. Окрім цього, практичний психолог має проводити широку просвітницьку роботу з батьками та вихователями. Якщо знехтувати завданням — сформувати відчуття захищеності дитини щодо її перебування в дитячому садку — то марно й сподіватися на позитивні результати розвивальної роботи з дитиною. Адже саме почуття захищеності дає змогу кожній дитині бути впевненою в собі настільки, щоб відповідати за себе й розв’язувати складні завдання. Шановні колеги, черпайте почуття впевненості з публікацій улюбленого журналу. Ми прагнемо, аби відчуття професійної захищеності ніколи не залишало вас.

Як слід спілкуватися з дитиною

в період адаптації

Пам’ятка для батьків

Не карайте дитину й не гнівайтеся на неї за те, що вона плаче в момент розлуки з вами на порозі дошкільного закладу або ще вдома

при згадці про необхідність йти до дитячого садка. Пам’ятайте, що

дитина має право на таку реакцію. Водночас суворе нагадування дитині про те, що вона «обіцяла не плакати», теж зовсім не ефективне.

Позаяк дитина цього віку ще не вміє тримати слово. Тож ліпше ще

раз нагадайте їй, що ви невдовзі обов’язково прийдете й заберете

її додому.

Не лякайте дитину дошкільним закладом, використовуючи фрази на

кшталт: «Ось будеш погано поводитися, знову до дитячого садка підеш!». Місце, яким лякають, ніколи не стане для дитини ні улюбленим,

ні безпечним.

Не відгукуйтеся негативно про вихователів і дошкільний заклад загалом у присутності дитини. Це може навести її на думку, що дитячий

садок — це нехороше місце, у якому працюють погані люди. У такому

разі тривожність дитини не зникне взагалі.

Не обманюйте дитину, кажучи, що ви прийдете дуже скоро, якщо насправді їй доведеться перебувати в дошкільному закладі півдня чи

навіть повний день. Нехай ліпше дитина знає, що мама прийде нескоро, аніж марно чекатиме її цілий день. Адже в такому випадку вона

може втратити довіру до найближчої людини.